ПАСЬКО Володимир Васильович – член Національної спілки письменників України, прозаїк історико-публіцистичного і військово-патріотичного спрямування. Генерал-лейтенант медичної служби запасу, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, головний редактор науково-практичного журналу «Військова медицина України».
Від лютого 2005 р. до грудня 2006 р. – заступник міністра оборони України.

Біографічна довідка

ПАСЬКО Володимир Васильович народився 10 жовтня 1946 року в селі Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області. Батьки – українці з козачих родів Полтавщини, прислані в Західну Україну в 1944 р. для роботи в органах державної влади: батько – офіцером ддержжавної безпеки, мати – комсомольським працівником, потім вчителькою.
В 1957 році родина оселилася в м. Тернополі, де й закінчив у 1964 р. середню школу № 3 (українську, зі срібною меддаллю).
В 1965 р. поступив до Військово-медичної академії ім. С.М.Кірова (ВМедА) в м. Ленінграді (нині – Санкт-Петербург), яку закінчив у 1971 р.
Проходив службу в Повітряно-десантних військах на посаді старшого лікаря (начальника медичної служби – прим.) полку.
В 1972-75 рр. навчався в ад’юнктурі (аспірантурі – прим.) ВМедА з організації медичного забезпечення Збройних Сил.
В 1975 – 1982 рр. – науковий співробітник і викладач Академії.
Восени 1980 р. з власної ініціативи, задля набуття бойового досвіду, подав рапорт з проханням направити для проходження служби до «Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані».
З травня 1982 по лютий 1984 р. – начальник медичної служби мотострілецької дивізії, що діяла в центральній частині Афганістану (міста Кабул, Баграм, Джабаль-Уссарадж, перевал Саланг,Панджшер). Брав безпосередню участь в десяти армійського масштабу і багатьох дивізійних бойових операціях. Нагороджений бойовим орденом Червоної Зірки і почесним знаком «Відмінник охорони здоров’я СРСР».
З березня 1984 р. до березня 1992 р. – знову викладач і старший викладач (доцент – прим.) Військово-медичної академії в Ленінграді.
В 1987 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Організація медичного забезпечення частин і з’єднань Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані при веденні бойових дій».
За підготовку керівного складу військово-медичної служби іноземних армій 1988 року нагороджений орденом Дружби (Республіки В’єтнам).
У вересні 1991 р. у зв’язку із здобуттям Україною незалежності подав рапорт на ім’я голови Президії Верховної Ради України Л.М.Кравчука з проханням сприяти переводу для подальшого проходження служби до збройних формувань України або до військових формувань Радянської Армії, дислокованих на її території.
Не чекаючи на відповідь, організував для себе довгострокове відрядження (листопад – грудень 1991 р.) до м. Києва – стажування в посаді заступника начальника медичної служби Київського військового округу. Починаючи з цього часу брав активну участь в будівництві Збройних Сил України, працюючи в новоствореному Міністерстві оборони України спочатку на добровільних засадах, поза штатом, а потім і на постійній основі.
В березні 1992 р. переведений для подальшого проходження служби в Україну, до центрального апарату Міністерства оборони України.
В 1991-92 рр. розробив концепцію побудови системи військово-медичної освіти і науки в Україні, в основу якої було покладено принципово нові для традиційної вищої військової школи підходи – щільна інтеграція із загальнодержавною цивільною системою медичної освіти, орієнтація на
світовий досвід і вимоги до рівня підготовки військово-медичних кадрів.
У 1993 р. під керівництвом В.В.Паська створений перший у вітчизняній системі військової освіти і єдиний в нашій державі вищий спеціальний навчальний заклад – Військово-медичне відділення при Українському державному медичному університеті ім. О.О.Богомольця (нині Національний медичний університет – прим.), першим керівником якого він і був призначений.
Як фахівець у галузі соціальної медицини, передусім її військових аспектів, будучи в 1994-95 рр. начальником організаційно-планового управління-заступником начальника Головного військово-медичного управління МО України, здійснював безпосереднє керівництво створенням системи медичного забезпечення Збройних Сил України на воєнний час і в надзвичайних ситуаціях
За його безпосередньою участю підготовлено Постанову Кабінету Міністрів України № 820 від 16 жовтня 1995 р. «Про створення Української військово-медичної академії». В.В.Паськові було доручено здійснити реалізацію цієї Постанови – забезпечити практичну реорганізацію існуючих на той час медичних навчально-наукових структур , очолити новостворену Академію та організувати виконання нею завдань, властивих вищій військово-медичній школі. Під його керівництвом Академія здобула найвищий, IY рівень державної акредитації і стала провідним освітньо-науково-інформаційним центром військової медицини в нашій державі, який здійснює підготовку фахівців за рівнем «магістр медицини (фармації)» у режимі резидентури. Очолював УВМА від дня її заснування в січні 1993 р. до серпня 2003 р. (за винятком періоду з грудня 1994 р. по лютий 1996 р.) .
В серпні 1998 р. присвоєне військове звання генерал-майор медичної служби, в серпні 2001 р. – генерал-лейтенант медичної служби.
В лютому 2001 р. нагороджений відзнакою Міністерства оборони України іменна «Вогнепальна зброя».
В лютому 2002 р. рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України присвоєне вчене звання професора кафедри організації медичного забезпечення Збройних сил. У травні 2002 р. захистив в Національному медичному університеті ім.. О.О.Богомольця дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук зі спеціальності «соціальна медицина». Тема дисертації – «Наукове обґрунтування системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрових ресурсів військової медицини в Україні».

Звільнений з лав Збройних Сил у запас у вересні 2003 року. Після цього до лютого 2005 р. – робота на керівних посадах в недержавних структурах.
З лютого 2005 р. по грудень 2006 р. – заступник Міністра оборони України. Був куратором наступних напрямів роботи: кадрова, соціально-гуманітарна й інформаційна політика; військова освіта і наука; охорона здоров’я військовослужбовців; нагляд за охороною праці; фізкультура і спорт.
В жовтні 2006 р. нагороджений відзнакою Президента України «Іменна вогнепальна зброя».
Звільнений з державної служби у грудні 2006 р. у зв’язку з досягненням пенсійного віку за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.
Після звільнення – професор Української військово-медичної академії, головний редактор науково-практичного журналу Міністерства оборони «Військова медицина України».
Автор понад 60 друкованих наукових праць і 15 публікацій громадського і військово-патріотичного спрямування. Ініціатор створення і провідний співавтор перших в Україні сучасних російсько-українських словників військово-медичної термінології, в т.ч. тлумачного на 1476 термінів, а також Російсько-українсько-англійського алфавітного довідника з військової та екстремальної медицини.
Літературною творчістю почав займатися в 1996-му році. В лютому 1999 р. вийшла книга «Ночь забытых песен» (рос. мовою), перевидана в 2001 і 2006 рр. В березні 2001 р. – «Час прощення», перевидана в 2005 р. В грудні 2004 р. – «Пора істини», перевидана в 2005 р. Творчий процес триває, принаймні поки що…


Література:

Ректор третього тисячоліття. ІІ випуск. – Київ: Вид. центр «Болгов», 2003. – с. 60.;
Хто є хто на Тернопільщині. Видатні земляки. Вип.1.- Київ: Укр. Акад. геральдики, 2004. – с. 181.;
Генерали та старші офіцери Тернопільщини. Книга перша. – Львів: ЗУКШ. 2006. – с. 289 – 290.;
Хто є хто в Україні. – Київ: «К.І.С.», 2006. – с. 734.